Але чому, чому, чому?! Не можу я отак співати? Чому я маю кожен день Себе ганяти, заставляти? Я не машина, я не робот! І не росте у мене хобот! Чому ж із мене всі сміються, Коли гуртом чогось нап’ються?! Не розумію! Я втикаю! Я телефон не вимикаю! Не зрозуміло що чекаю! Я всіх – ЛЮБЛЮ, його – КОХАЮ! А що робити я не знаю! Мабуть я просто вже звикаю! Його цілую обіймаю, Любов до нього відчуваю... А все заради чого, га? Щоб не взяла мене нудьга? Ні! Це не правда! Не чекайте! Брехню в газетах не читайте! Ми робим все заради себе! І не відбрехуйтесь! Не треба! Я знаю, ця ідея вічна! Це егоїзм із поконвічний! Кохаєм, щоб і нас кохали! І брешем, щоб і нам брехали! А все навіщо? Що нам з цього? Ми іншим людям ні до чого! Стараймось жити у достатку, Щоб мати і машину й хатку... Не треба жити для речей! Живіть для себе, для дітей! І щастя буде в домі вічно! Нехай всі дивляться критично! Нехай всі кажуть, що захочуть! Нехай ті голуби вуркочуть! Ти й сам не знаєш свою правду! Навіщо мати з ними справу? Залиш у спокої їх душі! Для них брехня – дрібниці сущі! Не врятуватися від них! Цей яд не вб’є кошачих бліх! Ти знаєш сам це пречудово! Тож почувайся вже здорово! Мені немає до них діла! Я все сказала, що хотіла!
