Залишились одні тільки сльози Гіркі, солоні, болючі... Не видно навіть тієї розмитої дороги, Яку оточило гілля колюче... Я не бачу, де мені ступати, Так, щоб не втонути, і не спотикнутися... Я боюся навіть зітхати, Бо повітрям можна задихнутися... Сполосована білим та чорним Ця дорога колись та закінчиться. Вся в тумані, диму... Тут нічого. Це ніде. Це ніяк не засвідчиться. Людське око не бачить правдивості. Воно бачить лиш те, чого хоче. Не побачить воно вже відмінності Між тим, що є, і тим, чого хочеться... І думки... Вони лізуть у голову... І не хочеться думати... НІколи... Як згасити це водяне полум'я? І ніхто не кивне у відповідь... Лише тиша... Лиш сльози прозорі... Ніщо, темрява, пустота все здолає... Самотня дорога, куди летять зорі... Це ніщо. Не життя і не смерть. Час зникає...
